VlasnaSprava.info
Головна сторінкаВеб-ресурсиМапа сайтуЗворотній зв'язок
ПартнериПро проект
Русский
ГЉГўiГІГҐГ­Гј 27, 2017, Г—ГҐГІГўГҐГ°
ФІНАНСУВАННЯ БІЗНЕСУ БІЗНЕС від А до Я БІЗНЕС-НАВЧАННЯ ОГОЛОШЕННЯ БІЗНЕС-ПЛАНИ РЕКЛАМА КНИГИ ПЕРЕДПЛАТА ВИДАНЬ  
 
Почни свій бізнес      Як розвивати власну справу Як завершити власну справу     
Документи та шаблони     

Прес-релізи

Огляд преси

Календар підприємця

Продаж бізнесу

Моніторинг законодавства

Довідники

Бізнес-інструменти

Інтернет-конференціі

Актуальне інтерв'ю

Цікава інформація

Запитання-відповіді

Форум

Енциклопедія підприємця

VlasnaSprava Блог

Виставки

пошук по сайту  
 
Логін  
   
  Пароль  
 
  зареєструватися
забули пароль?
Бізнес від А до Я  »  Як розвивати власну справу  »  Захист бізнесу  »  Не лякайтеся! Ми — рекетири...   Версія для друку
 
Не лякайтеся! Ми — рекетири...
 
Рекет є найпоширенішим видом злочинної діяльності в “економічному” секторі кримінального світу. Сьогодні метастази цієї недуги даються взнаки навіть у провінційних райцентрах. За даними досліджень, з бритоголовими “бригадирами” були змушені познайомитися понад 65% підприємців малого та середнього бізнесу. Як уникнути такого “знайомства”?
 

Рекет є найпоширенішим видом злочинної діяльності в “економічному” секторі кримінального світу. Сьогодні метастази цієї недуги даються взнаки навіть у провінційних райцентрах. За даними досліджень, з бритоголовими “бригадирами” були змушені познайомитися понад 65% підприємців малого та середнього бізнесу. Як уникнути такого “знайомства”? Найкращий спосіб — жити в абсолютних злиднях. Але вам, дорогі наші читачі, такий вихід, без сумніву, не підходить. Тож поміркуймо, як можна дати собі раду...

Основні рекетирські “технології”

Розглянемо дві основні схеми, за якими переважно діють рекетири.

Схема перша. Підприємця шантажують тим, що оприлюднять чи подадуть до “компетентних органів” якусь небезпечну для нього інформацію. Наприклад, повідомлять податковій інспекції, що пан Н. торгує краденим чи, скажімо, бракованим, некондиційним, “простроченим” товаром тощо.

У такому разі радимо затягнути час, щоб з’ясувати, наскільки шантажисти поінформовані про істинний стан ваших справ, і спробувати виявити зловмисників (звичайно, за допомогою фахівців). Як це зробити? Можна бити себе в груди, “аргументовано” доводячи, що сума “гонорару” для вас завелика й що ваш магазинчик зроду-віку таких прибутків не давав, а ваш гаманець порожній, бо ви щойно витратили всі свої заощадження на придбання квартири для троюрідної сестри вашого 80-літнього дідуся в Маріуполі... А можна прямо й спокійно сказати: мовляв, ви не вірите, що все аж так погано, і вам треба переконатися, що докази шантажистів є справді серйозними та вартими уваги.

Зазвичай “докази” шантажистів не такі вже й страшні, а інколи взагалі неправдиві. Однак не поспішайте радісно повідомляти анонімному ворогові, що ви його не боїтеся. Головне не те, щоб він від вас “відчепився”: важливо подбати про те, щоб він не почав “копати” глибше, бо тоді історія повториться, але вже не на вашу користь.

Використовуйте у своїх інтересах інформаційні переваги. Наприклад, записуйте всі розмови на магнітофон. Сучасна міліцейська техніка та методи слідства дозволять стовідсотково “вирахувати” зловмисника. Навіть якщо той говорить у слухавку через носову хусточку й затискає носа прищіпкою для білизни...

Ще один дієвий засіб захисту — дезінформація. Якщо у вас виникла хоч крихітна підозра щодо того, що хтось полює на компромат на вас — йдіть “мисливцеві” назустріч. Поширюйте відповідні чутки (одним працівникам — одні, іншим — інші) й уважно спостерігайте: побачите, звідки “вилазитимуть вуха”. Заготуйте фальшиві виробничі документи й дайте можливість підозрюваним особам “ознайомитися” з ними. Запустивши “дезу”, як кажуть професіонали, ви спровокуєте здирника на перший крок і таким способом “вирахуєте” його особу. Нічим не ризикуючи...

Загальне правило твердить, що шантажисти або їхні інформатори-співучасники найчастіше перебувають у найближчому оточенні бізнесмена. Таку “роль” можуть виконувати ваші працівники, партнери, колишні компаньйони, хтось із допоміжного персоналу — незадоволений своїм заробітком, і навіть родичі!..

Схема друга. Злочинці вимагають платити за те, чого вони НЕ зроблять (не підпалять офісу, не розіб’ють вітрини, не викрадуть 10-річної доньки, не полиють м’яса гасом і т. ін.). Один з найпопулярніших способів — нав’язувати вам “охорону” вашого закладу (так званий “дах”).

У тому, що часом виникає така ситуація, нерідко винним є сам бізнесмен. Ось приклад: нечесний партнер заборгував вам велику суму, й ви звернулися до “крутих хлопців”, щоб ті “виколотили” борг. Вони це зроблять, не майте сумніву. Щоправда, за величезний відсоток. І відразу запропонують вам “кришу”. Ось ви й упіймалися “на гачок”. (Як уникнути таких випадків, ми вже розповідали читачам у попередньому випуску “100 тисяч”, див. статтю “Попередня оплата чи борг?”)

Але повернімося до ситуації силового “наїзду”. Якщо на вас “наїхало” велике й розгалужене кримінальне угруповання, то найімовірніше, воно обмежиться вимогою “данини” обсягом 10–20% від прибутку вашого бізнесу. Натомість невеличкі й злі бандитські групки — так звані “бєспрєдєльщікі” — зазвичай прагнуть злупити максимальні гроші й нерідко доводять підприємство до повного банкрутства. В обох випадках треба взяти до уваги, що виконання перших вимог (часом досить помірних) — це все одно “потрапляння в пастку”. Щойно бандити переконаються у вашій покірливості, як їхній апетит зросте. І тоді вас будуть “доїти” до останньої копійки...

Що робити? По-перше, знову-таки тягнути час, щоб з’ясувати, хто на вас “наїжджає” і яким є ступінь реальної загрози. Не треба відразу категорично відмовлятися від сплати “данини”: кажіть, що ви зробите це “післязавтра”, після “трансакції з партнером” тощо. Вивчайте ситуацію й обов’язково зверніться до міліції чи до охоронної фірми — тут вже вирішуйте самі.

Численні дослідження злочинного світу “зісередини” засвідчують, що рекетири бояться не так міліції, як... ще страшніших рекетирів — тих, хто має у своєму розпорядженні озброєні підрозділи “відморозків”. Однак чи варто вам вдаватися до такої форми самозахисту? У такому разі ви будете змушені сплатити “захисникам” набагато більшу суму, ніж та, яку вимагали кривдники. І вже напевно вам доведеться йти під “дах”. І знову платити, платити...

Під час першого “наїзду” рекетири переважно питають, чи бізнесмен вже має “дах”, і просять дати його контактний телефон. Розглянемо такий варіант поведінки: ви відповідаєте, що “дах” справді є, і подаєте номер контактного телефону — 02...

Для тих, хто не хоче бути “лохом”

З нинішньої практики відомо, що для “малого” й “середнього” бізнесмена найраціональнішим виходом з подібних ситуацій є відмова рекетирам у їхніх зазіханнях на його гаманець. Однак цю відмову треба забезпечити цілим комплексом заходів. Отже, крок за кроком:

  • щоб не спровокувати злочинців на рішучі дії, не відмовляйте їм категорично й одразу;
  • спокійно та твердо заявіть рекетирам, що ви поки що не потребуєте їхньої “охорони”, бо маєте “крутий дах” у... найвищих колах “найстрашніших” структур міліції. При цьому ваше обличчя має відображати цілковиту певність, бо ви справді не брешете: цей ваш міліцейський “дах” існує! Не вірите? Загляньте до Конституції і переконайтеся на власні очі: там чітко зазначено, що “моя міліція мене береже”. То чому не скористатися своїми конституційними правами? А ось конкретне прізвище “полковника Петренка” називати бандитам не обов’язково. Нехай самі ламають голову, хто з міліціонерів вас “прикриває”. Злочинцям буде досить важко перевірити інформацію про те, чи вас дійсно “прикриває” хтось із вищих міліцейських чинів. Окрім того, у такому разі вони ризикують створити собі зайві проблеми...
  • намагайтеся трохи затягнути час, щоб дізнатися про рекетирів якомога більше. Занотовуйте (фіксуйте на папері) все аж до деталей: ці дані суттєво допоможуть вашому майбутньому міліцейському “дахові”. Уявіть себе Шерлоком Холмсом, увімкніть усю свою спостережливість. Але не варто грати в Джеймса Бонда — пам’ятайте, що ви бізнесмен, а не супер-герой. Нехай вашу проблему розв’язують професіонали!
  • прямуючи до міліції, переконайтеся, що за вами не стежать. Придумайте який-небудь дотепний спосіб: наприклад, йдіть не до міського управління МВС, а до ДАІ, й звідти внутрішніми коридорами перейдіть до потрібних вам дверей...
  • зверніться до найвищого у вашій місцевості міліцейського начальника із заявою про спробу “наїзду” й викладіть усе, що ви встигли дізнатися про злочинців. Взагалі, можна відразу подати заяву начальникові УБОЗу, але для вас важливо, щоб “у курсі” вашої справи був найголовніший міліціонер вашого міста, а ще краще — щоб на вашій заяві стояла будь-яка резолюція з його підписом;
  • на початку попросіть про демонстративні заходи: нехай біля вашого офісу подефілюють озброєні міліціонери; запросіть начальника УБОЗу забігти до вашого офісу на 5 хвилин на каву (уся “рекетня” добре знає його обличчя). Наголошуємо: чашка кави є не хабарем, а звичайним проявом гостинності та початком нормальних дружніх взаємин з людиною, у якої, повірте, дуже нелегка служба... Це дуже важливо — подбати про неформальні стосунки з правоохоронцями;
  • не заспокоюйтеся навіть у тому разі, якщо злочинці одразу від вас відчепилися: пильно стежте за подальшим розвитком подій. Якщо виникне хоча б найменша підозра, ще раз зверніться до своїх нових партнерів у мундирах. Для цих посадових осіб захист вашого добробуту стане вже справою честі: наша міліція охоче проведе вторинну профілактику — ось тоді “українські Рембо” в бронежилетах назавжди відіб’ють у “бригадирів” будь-яке бажання наближатися до вашого закладу;
  • встановіть у кількох місцях свого офісу та квартири потаємні “червоні кнопки”, від яких сигнал тривоги піде на міліцейський пульт (це коштуватиме вам набагато менше, ніж сплата “данини” бандитам);
  • демонстративно поставте біля вхідних дверей офісу здоровенних хлопців з радіостанціями, навішайте на всі двері й вікна наліпки “Об’єкт перебуває під наглядом Державної служби охорони”, одне слово, покажіть рекетирам свою надійну захищеність. До речі, практика свідчить, що найефективніший захист забезпечує поєднання форм, отож звертайтеся по допомогу не тільки до державних правоохоронних служб, а й до приватних охоронних служб;
  • можливо, на певний час вам виділять охорону чи навіть тимчасово “поселять” у вас вдома одного-двох озброєних “гостей”. Що ж, доведеться потерпіти присутність сторонніх людей. Але справа варта заходу;
  • розробіть “кризовий план дій”: виявіть, хто “стукає” бандитам про фінансовий стан вашого підприємства; чітко домовтеся з вашими рідними й близькими про їхні дії в тому разі, якщо вони відчують найменшу загрозу; подумайте, чи не варто придбати для домашнього самозахисту дебелий мисливський дробовик потужного калібру.

Перегляньте щойно прочитане. А може, деякі з цих кроків варто зробити вже зараз, щоб бути готовим заздалегідь?..

А якщо рекетир... у мундирі?

Буває й таке. Сімдесят років тоталітарного режиму залишили українським “органам” у спадщину надзвичайно прикре явище з назвою “корупція”. Керівництво силових структур докладає величезних зусиль, щоб відліпити від своїх працівників приказку “У сім’ї не без виродка”. Свого часу в МВС, ДПА та СБУ було створено спеціальні підрозділи, завдання яких — “чистити ряди”. (Принагідно заанонсуємо, що в наступному номері “100 тисяч” ми розповімо про те, як працюють саме такі “чистильники” генерала Шейбута з Державної податкової адміністрації. Обіцяємо, що ви будете приємно вражені тим, як податківці борються за своє чесне ім’я, захищаючи ваші права).

Справді, й досі трапляються випадки, коли хтось, скажімо, з міліціонерів вступає в змову з кримінальниками. Наприклад, просто постачає їм оперативну міліцейську інформацію (наприклад, про те, що ви звернулися до міліції за захистом від рекету).

Інший варіант: людина в погонах... вимагає від вас гроші. Це теж нерідко трапляється. Як поводитися в такому разі?

Насамперед треба відразу подати заяву найвищому місцевому “силовому” керівникові. Зробіть це особисто, віч-на-віч, у його кабінеті. Секретарка цього керівника, звісно, почне розпитувати вас, з якою справою ви прийшли, щоб скерувати вас до начальника, нижчого за рангом. Скажіть, що ви прийшли в надзвичайно конфіденційній справі “державної ваги”. Якщо секретарка не захоче адекватно реагувати, то спокійно зауважте, що її надмірна запопадливість може перешкодити шефові виконувати його службові обов’язки. І це буде чистісінька правда!

Опинившись у кабінеті керівника, продемонструйте, що ви не збираєтеся даремно забирати його час — скажіть коротко й просто: “Я прийшов у справі честі міліцейського мундиру. Маю факти злочинної поведінки працівника міліції. Прошу скерувати мене до Вашої служби внутрішньої безпеки. Ось моя заява, переконливо прошу поставити Вашу резолюцію і наказати Вашим підлеглим, щоб вони зареєстрували цю заяву”.

Звичайно, міліцейський керівник зацікавиться справою, почнеться розмова. Якщо ви не принесли зі собою конкретних вирішальних доказів (наприклад, диктофонного запису), то заявіть про свою готовність співпраці в збиранні таких доказів. А такі докази — справа надзвичайно важлива, вирішальна. Тут є свої тонкощі. Наприклад, якщо на розмову із здирником вас спорядять диктофоном, то пам’ятайте, що він має бути опечатаним. Втім, найкращим варіантом для вас є робота з радіомікрофоном: тоді оперативники вчасно втрутяться “в разі чого”.

Цілком можливо, що вам дадуть “куклу” — несправжню “пачку грошей”. Але якщо гроші будуть справжніми (“міченими”), то міліціонери мають передати їх вам за протоколом, де треба зазначити номери банкнот.

На закінчення нашої сьогоднішньої теми розповімо про недавній випадок. Трасою Київ–Чоп їхав підприємець на зовсім не “крутій” машині. Залишалося 30 кілометрів до обласного центру, аж тут стоїть міліціонер з ДАІ, зупиняє жезлом. Після перших фраз підприємець зрозумів, що зараз його будуть “розкручувати”, бо занадто вже багато “порушень” він скоїв на своїх “жигулях”. Коли розмова дійшла до грошей, міліціонер почав вимагати 100 доларів. Підприємець сказав: “Та я заплатив би, але не маю при собі таких грошей”. Сержант-рекетир забрав “права” й пообіцяв: “Віддам, як привезеш гроші”.

Підприємець поїхав прямісінько в обласне управління МВС. Там його, не довго думаючи, “зарядили” диктофоном та “куклою” й відіслали назад до сержанта-“даїшника”. Під’їхавши, бізнесмен, наче виправдовуючись, промимрив: “Дома грошей було замало, тому тут не вся сума... І родичі не дали...” Здирник узяв гроші й відповів: “Ага-а-а, не вистачає грошей! То “права” віддам тоді, як назбираєш решту!” Все, справу зроблено! Диктофон зафіксував розмову, а оперативники зняли на відеокамеру сцену передачі грошей. За три хвилини сержант-злочинець вже приміряв наручники...

Деякі філософські міркування

Вирішуйте для себе самі: покірно й довго платити великі гроші здирникам чи відчути себе людиною справи, яка хоче жити чесно та впевнено. Боятися чи ні? Пропонуємо варіанти відповідей:

  • “Що мені — більше за всіх треба?” (тоді доведеться принизливо підраховувати, скільки з вас здеруть наступного місяця);
  • “Біс із ними, дам їм ті гроші” (і нехай менше отримають ваші діти).
  • “Якщо не я — то хто? Я — не боюся! Бо я — ЛЮДИНА!”

Вибирайте самі...

Ярослав КОЧЕГРАН, Роман МАТУЗКО
Джерело: інформаційно-допомоговий бюлетень “100 тисяч”
(2001, жовтень-листопад, вип. 28-29, с. 15-18)

 
 
 

Повернутися






Технологічна підтримка - Activemedia LLC
© 2002-2010, ЦРБТ. Всi права застережено. Жодна частина матерiалiв не може бути вiдтворена чи використана iншим способом у будь-якiй формi без письмової згоди осiб, якi мають авторськi права. Погляди, викладенi у матерiалах авторiв, можуть не збiгатися з поглядами Центру розвитку бiзнес-технологiй.